Факторинг – це комплекс фінансових послуг, які пропонуються клієнту банками чи фінансовими компаніями, щодо передачі права вимоги коштів.

Факторинг надає його користувачам вагомі переваги, пов’язані з управлінням дебіторською заборгованістю та контролем грошових потоків. Компанії знають, що таке факторинг бачать явні його переваги над банківським кредитом, які переважно проявляються у гнучкості та зручності для клієнта, а також у відсутності жорстких договірних рамок.

Факторинг в Україні є досить молодим та перебуває на стадії формування. Із зареєстрованих близько сімдесяти факторингових компаній фактично провадять діяльність лише близько четвертої їх частини. У зв’язку з тим, що характерною рисою для факторингу є беззаставне фінансування та необмежену за часом дію договору, проведення таких операцій спричинило невиплату боргів. Тому збільшення обсягів фінансування залишалося тривалий час проблематичним із нестійкого фінансового стану факторів. На сьогодні у виграшному становищі знаходяться ті факторингові компанії, які розпочали активну діяльність на ринку після проходження піку фінансової кризи, оскільки вони не мають значних обсягів проблемної заборгованості та можуть активно розвиватися, надаючи потрібні фінансові послуги, зокрема факторинг. Україна активно розвивається у сфері надання таких фінансових послуг

Для початку факторингового обслуговування підприємству необхідно укласти генеральний договір із фактором. Для цього слід подати відповідні документи для аналізу ризиків. Такими документами може бути: фінансова звітність за кілька звітних періодів; оборотно-сальдові відомості за рахунками з покупцями та з постачальниками; розшифровки карток дебіторів, які переводяться на факторингове обслуговування; різні документи щодо дебіторів (договори купівлі-продажу, видаткові накладні тощо); установчі та реєстраційні документи.

Договір факторингу обумовлює перелік дебіторів-покупців, термін договору (переважно укладається терміном на один рік і надалі може продовжуватись), ліміти факторингового обслуговування (як загальні, так і за кожним боржником окремо), вартість обслуговування.

Передача фактору права вимоги до боржника часто здійснюється шляхом передачі фактору оригіналів документів, що свідчать про право на отримання переданого боргу: контракт з покупцем; товаротранспортні документи; реєстр товаротранспортних документів; рахунки-фактури; акти приймання-передачі товарів та інші. Про те, що відбулася заміна кредитора, боржника необхідно обов’язково повідомити в письмовій формі. Якщо це вимога нічого очікувати виконано, то боржник, який виконав зобов’язання перед клієнтом, а чи не перед чинником, вважатися вільним від своїх зобов’язань. Оскільки з норм законодавства чітко не слід, хто саме повинен повідомити боржника про передачу права грошової вимоги, що відбулася, це може зробити як фактор, так і безпосередньо клієнт (перший кредитор) за домовленістю.

Після отримання оригіналів документів, які свідчать про право отримання переданого боргу, чинник відразу (чи протягом днів) перераховує клієнту певну суму коштів. Плата зазвичай встановлюється у вигляді винагороди за факторингові операції або шляхом визначення вартості вимоги, що поступається, у розмірі, меншому, ніж номінальна вартість вимоги. За типом взаємовідносин, які виникають між сторонами, розрізняють класичний (комісію виплачує постачальник) і реверсивний факторинг (комісію виплачує покупець), саме цей вид факторингу є найбільш популярним, оскільки плата за нього лягає на дебітора, оскільки він є ініціатором факторингу. Плата за факторинг, як правило, складається із двох елементів.

Перша частина – це плата управління (комісія за факторингове обслуговування). Вона включає страхування ризиків та адміністрування дебіторської заборгованості. Розмір комісійної винагороди залежить від структури та масштабів виробничої діяльності клієнта, трудомісткості робіт з обслуговування заборгованості, платоспроможності та кількості дебіторів, строку відстрочення платежу та встановлюється у вигляді відсотка. Друга частина — це плата за облікові операції, яка стягується фактором із суми коштів, що надаються клієнту достроково (у формі попередньої оплати переуступлених боргових вимог) за час між достроковим отриманням та датою інкасації боргової вимоги. Зазначена ставка, як правило, на 2-4% перевищує поточну банківську ставку, якою користуються при короткостроковому кредитуванні клієнтів з аналогічним оборотом, та обумовлена ​​неможливістю компенсації додаткових витрат та ризиків фактора.

За наявності дебіторської заборгованості або якщо постачальнику надається можливість відстрочки платежу, що підвищує ризик його отримання, розумно використовувати факторинг. Банк або фінансова компанія, що надає послуги факторингу, є гарантом оплати і таким чином мінімізує ризики компанії-клієнта.